Наземне телебачення - це термін, який позначає режими телевізійного мовлення, які не включають супутникову передачу. [1]. Цей термін є рідкісним у Сполучених Штатах та більш поширеним у Європі.
Наземне телевізійне мовлення бере свій початок із самих початків телебачення як самого засобу масової інформації. Перша трансляція громадського телебачення на далекі відстані з Вашингтона, округ Колумбія, 7 квітня 1927 р. Окрім передачі літаками високого польоту, що рухаються по петлі за допомогою системи розроблений Вестінгаузом під назвою Stratovision, практично не існувало жодного іншого способу доставки телевізійних програм до 1950-х років з початком кабельного телебачення або спільного антенного телебачення (CATV). Перший неземний метод передачі телевізійних сигналів, який жодним чином не залежав від сигналу, що походить від традиційного наземного джерела, розпочався із використанням супутників зв'язку протягом 1960-х і 1970-х років.
Європа
В Європі конференція з планування ("ST61"), яка відбулася під егідою Міжнародного союзу телекомунікацій у Стокгольмі в 1961 р., Вперше виділила частоти IV і V діапазонів для телевізійного використання. Він також замінив план 1951 року (також виготовлений у Стокгольмі), який вперше виділив частоти діапазону II для FM-радіо та частоти діапазону III для телебачення.
Після конференції ST61 частоти УВЧ були вперше використані у Великобританії в 1964 р. Із введенням BBC2. У Великобританії УКХ-канали зберігалися за старою 405-лінійною системою, тоді як УВЧ використовувались виключно для 625-лінійних трансляцій (які згодом використовували колір PAL). Телевізійне мовлення в 405-лінійній системі продовжувалося після введення чотирьох аналогових програм в діапазонах УВЧ, поки останні 405-лінійні передавачі не були вимкнені 6 січня 1985 р. Діапазон VHF III досі використовується в інших країнах Європи для передач PAL , хоча багато хто планує відмовитися від цього.
Успіх наземного аналогового телебачення по всій Європі залежить від країни. Хоча кожна країна має право на певну кількість частот на підставі плану ST61, не всі вони були куплені на службу.
Північна Америка
Також у США та більшості решти Північної Америки ефірне телебачення зазнало революційної трансформації з можливим прийняттям стандарту NTSC для кольорових телевізійних передач у 1953 році. Пізніше Європа та решта світу або вибирали між пізнішими Стандарти кольорового телебачення PAL та SECAM або прийняті NTSC. Японія також використовує версію NTSC.
На додаток до загрози з боку кабельного телебачення, аналогове ефірне телебачення зараз також є конкуренцією супутникового телебачення та розповсюдження відео- та кінозмісту через Інтернет. Технологія цифрового ефірного телебачення була розроблена як відповідь на ці виклики. Зростання цифрового ефірного телебачення, особливо HDTV, може означати кінець спаду прийому телевізійного мовлення через традиційні приймальні антени, які можуть приймати ефірні HDTV-сигнали.
У Північній Америці ефірне телевізійне телебачення працює на телевізійних каналах з 2 по 6 (низькочастотний діапазон, відомий в Європі як діапазон I), з 7 по 13 (високочастотний діапазон VHF, в інших місцях - як діапазон III) і з 14 по 69 (UHF телевізійний діапазон, в іншому діапазоні IV і V). Номери каналів представляють фактичні частоти, що використовуються для передачі телевізійного сигналу. Крім того, телевізійні перекладачі та підсилювачі можуть використовуватися для ретрансляції ефірного телевізійного сигналу за допомогою не використовуваного в іншому випадку каналу для покриття областей з маргінальним прийомом. Діаграму, на якій показано північноамериканський телевізійний план, можна знайти тут.
Цифрове телебачення
До середини 1990-х років інтерес до цифрового телебачення в Європі був таким, що CEPT скликав конференцію "Честер '97", щоб узгодити засоби, за допомогою яких цифрове телебачення може бути включене до частотного плану ST61.
Впровадження цифрового телебачення наприкінці 1990-х - на початку 21 століття призвело до того, що МСЕ скликав Регіональну конференцію радіозв'язку, щоб скасувати план ST61 і поставити новий план цифрового мовлення лише на його місці.
У грудні 2005 року ЄС вирішив припинити всі передачі аналогового телебачення до 2012 року та перевести всі ефірні телевізійні програми на цифрові (усі країни ЄС домовились про використання DVB-T). Нідерланди завершили перехід у грудні 2006 р., І деякі країни-члени ЄС вирішили завершити цю перехідну транзакцію ще в 2008 р. (Швеція) та 2009 р. (Данія), тоді як Великобританія розпочала перехід в кінці 2007 р. до середини 2012 р. Дві держави-члени (не зазначені в повідомленні) висловили занепокоєння тим, що вони не зможуть перейти до переходу до 2012 року через технічні обмеження, інші країни-члени ЄС, як очікується, припинять передачу аналогового телебачення до 2012 року.
Багато країн розробляють та оцінюють системи цифрового ефірного телебачення.
У Північній Америці специфікація, викладена ATSC, стала стандартом для цифрового ефірного телебачення. У США FCC встановив остаточний кінцевий термін переключення аналогової служби до 17 лютого 2009 року. Усі телевізійні приймачі тепер повинні мати цифровий тюнер. У Канаді Канадська комісія з питань радіо-телебачення та телекомунікацій (CRTC) встановила 31 серпня 2011 року датою припинення передачі аналогових послуг аналогової передачі в більшості частин країни, крім Північної Канади.
Наш інший продукт:
